МОЯ ОСТАТНЯ
Болї ме глава. Бааарз… И – ознова. Ище баржей як вчера. Гоч сом попила уж два кафи од рана, нїяк ме нє попущує. А мушим написац тот текст и придац го редакторки. Ґррррр…
То ище анї нє найвекше – анї нє шмем подумац же тераз лєм дзевец рано, а полноци, кед сом конєчно годна лєгнуц спац, далєко. Дзень ма, видзи ше ми, дас двасто годзини. А нє же док пойдзем дому з роботи та можем лєгнуц спац. Нє, нє… Ша, у нас ше билї! Роби! Правда и тото же кед таке у обисцу, єст ту и премесцаня меблю, и шмирґланя койчого, фарбеня, ґлетованя… Нє так же шицко робим сама. И нє було би фер у такей ситуациї дзелїц роботу на женску и хлопску. Верим же ми тераз уж дахто преруци же ше вше скаржим, же бим стално поцагнуц смугу медзи хлопску и женску роботу, и же вше доганям хлопскому роду, а воздзивигуєм високоинтелектуални женски род. Ниа, обецуєм же то анї спомнєм. И так и так модерна психолоґия и нови тренди указую же ше у нєшкайшим чаше уж страцело тото подзелєнє. Же то уж єст вше вецей хлопох хтори робя такволани женски роботи, и жени хтори робя такволани хлопски роботи. А глава ме бооолїїїїї… До пшмаца!
Кед сом раз у Дюрдьове на Кирбаю куповала древену варешку од єдного старшого бачика, гварела сом му же ю купуєм мужови, бо вон чловек люби вариц. А бачи ми з ошмихом врацел же вец най му купим тоту лєпшу, бо и вон люби вариц та добре зна о чим бешедує. Пать! Думай себе! А я реку же мой єден єдини. Диносаурус. Но, думам себе, уж кед маш варешку, та вар. Ша я ци бранїц нє будзем. Знаце яки страшни пошлїдки на чловека зохабя кед ше му бранї робиц тото цо люби? Нє треба ми пекло у обисцу. Кед люби вариц – шицко за нїм помиєм. Док ме престанє болїц глава…
Ознова гуторим – нє будзем дзелїц роботу на хлопску и женску. Алє – КОЛАЧИ МОЙО! Тото нє дам анї у сну! Любим печиц колача. У шоре, нє знам их украшиц, алє гоч випатраю як да до нїх тресло, барз су смачни. И одкеди знам за себе вше сом уживала у тим. Знам шора мажочки, знам шора релни, тепшом, миксеру и тото мойому нє препущим. А правда же ше ми питал чи раз може вон упечиц колача. Кед видзел же наишол на тварди орех, дзеци обрацел: Мамо, модлїме це, пущ тату най дакеди упече колача! Значи – война? Нє падам на дзецински слизи и патетику. НЄ ДАМ!
И у тим нєшкайшим маратонски длугоким дню, а таки будзе цали викенд, нє знам кеди шицко постарчим. Одпочинуц ше нє одпочинєм, бо поробиц ше муши. Перше треба закончиц з билєньом и пораєньом, а колача озда сцигнєм упечиц на нєдзелю. Наздавам ше же ме потамаль и глава прейдзе. А и кед ме нє прейдзе – будзем чутиц як уша у храсти. Злїпим им вощину. Гоч оштвернож.