ВЕЛЬКОНОЦНА РАПСОДИЯ
Таке ци то – кед ше приблїжую швета шицки о тим бруня, бешедую, планую, та и мнє редакторка гвари: Кед пишеш, мушиш роздумовац о чим и читаче роздумую, цо их трапи, зоз чим ше зочую… Нє можеш лєм так же: мой тото, а мой гевто… Ево, наприклад, тераз будзе Велька ноц, та пиш о тим…. А я себе думам – о вайцох? Гмммм…. Алє то будзе нове и иншаке… Убило се…
Щиро, нє думала сом писац о тим, бо кед ше у обисцу пририхтує вельконоцне єдзенє, зна ше же хто шицко пороби. Досц ми лєм подумац на то То нє лєм пойсц пошвециц кошарку до церкви. Перше треба заклац швиню. Вец направиц колбаси. Вец окуриц шунку и колбаси. Вец викармиц кури же би нам давали вельо смачни, жовти вайца, и по можлївосци цо билши же би писанки були цо красши. Викопац хрин у загради, потрец го и пречисциц синуси (у тей фази допущене випущовац найрижнороднєйши нєартикуловани крики), увариц сирец и вец зоз сирцовей води упечиц паску. Ту нє треба забуц барз крашнє ю украшиц и премасциц зоз истим жовтим домашнїм жовчком. Потим зоз шицкого того єдзеня треба одвоїц тот цо ше однєше на пошвецанє у шоровей кошарки хтору хаснуєме лєм за тоту намену. Уруциц до нєй подаєден квиток и красну салветку з хтору прикриєме єдзенє. И аж вец треба пойсц до церкви.
Но, та ниа текст. Тото шицко мучи кажду ґаздиню? Чи сом премашела тему? Я нє мам обор у хторим виховам швиню, анї заднї двор у хторим курки буду джубкац желєну травичку. Хрину мам такого же є ценки як шнур за миксер, та док го нє очисцим оплачем шицки трешеня жеми, цунамиї и планетарни нєшесца, а з нього ше нє наєме. Цо можем – купим. Сирец зато увариц знам, алє кед паску треба украшиц ту наставаю рижни креациї. Кошарку мам, а салветку вежнєм кус векшу най ми шицко прикриє. Ша, паноцец кед пошвеца та нє патри чи з домашнїх вайцох варени сирец и яка наїва на паски. А же ше шицко поє – поє ше. А нарок будзе ознова Велька ноц. но та цо же?
То, боме, и други так. Бешедуєм з другима женми, на трибинох, док навияме за нашо дзеци док бавя фодбал. Толкуєм я им цо то сирец, и паска, и як то треба шицко зготовиц, а вони гат нє розумя нашу традицию. А я же яки ше то муши буц схопни, мушиш знац и вариц, и мишиц, ша шицко, а вони нїч нє гуторя. Навияю за своїх синох, надзераю ше: То! Додай лабду! Дзе копеш, ша то нє наш ґол! Кед нє научиш дриблац упишем це на балет!… Так як цо ше я заплювала док сом им тоту нашу вельконоцну кошарку нє потолковала. Вец сом ше поцагла. Шедла сом, та роздумуєм у себе: заш лєм ше то, мила редакторко, вше о роби о вайцох – лєбо укажеш яки маш, лєбо волїш буц цихо.