ЖЕНОБЛОҐИЯ

ИКЕА

Ясмина З ДРУГИМА У КОЛЄ

Нє так же бим нє мала цо повесц о пораєню дзецинскей хижи. Кед войдзеш до нєй, то таке як кед идзеш до Икеи: зайдзеш лєм закукнуц, а видзеш зоз комплетом погарох, танєрох и рижних дробнїцох.

Паметам, и ми кед були дзеци, та нам мац ровно єднак клєпала:

– Ша, дзивчата сце! Муши вам буц попораєне!

Ми на ню блядо патрели и кивали з главами. Добре ше здогадуєм, єдного року, мали зме дас дванац-тринац роки, паноцец ходзел пошвецац, та зме чекали свой шор. Мац убегла до нашей хижи, та лєм цо нє замлєла од рапшаґу.

– Га, нє ганьбице ше? Паноцец ходзи пошвецац, а у вашей хижи як у кармику!

– Ша, нє будзе пошвецац нашу хижу, алє дньову! – одповедаме єй. – Дньова спораєна!

Но, так на нас попатрела же зме ше хвастали цо скорей пораїц. Шицки порозруцовани шмати зме вжали и потрескали до купатила КОЛО кошарки за брудне облєчиво. Можебуц бим нїґда нє паметала тоту подїю да паноцец нє замодлєл пойсц до тоалету. Думам же ше мац после того ганьбела и поздравкац паноцови.

Найгорше озда през розпуст, кед думаш же дзеци маю кеди. Алє, нє! Од тей допитосци, анї нє подумую дзвигнуц чежше од ложки. Прето вше у нас война у хторей кажде сце победзиц. На щесце, зна ше чийо слово остатнє. За тераз.

Так, хторишик дзень, вошол мой до дзецинскей, цо аж и сушедово чули.

– Добре, хто ту шалєни? Чом сце ище нє попосцеляли? – орал по обисцу.

– Га, ево, праве зме сцели – почали ше вигваряц.

– А цо тото? Хтори од вас двох руцел маїцу до канти за шмеце? Господи! Га ту и ботоши! Е, тераз сце готови!

– Чекай, чекай – умишала сом ше – я руцела маїцу и ботоши до канти! – бегцом сом почала винїмац шмати.

Дзеци заслупнуто стали и премотовали филм назадок у своїх главох, чи их вицагуєм зоз тужемского пекла, чи сом шмати наисце одруцела. На хвильку ше час застановел.

– Та, цо драмице шицки троме! Кед сом рано сцела отвориц облак, зашпотала сом ше до маїци и ботошох. Видзела сом же маїца зрайбана, а ботоши дзирави, та сом их фукла до канти! Та, цо?

– Видзице як нє знаце чувац свойо ствари? А, цоже? – Попатрел як судия на мнє. – Нє мож их поплатац?

– Модлїм? Ище сом нє платала пречухани ботоши! Ша, зато ше и подарли, бо су пречухани. А тота маїца и так за по доме, уж сом ю раз шила. Алов зоз ню! – Нє могол ми нїч. – А кед их винєш зоз шмеца, повадзиме ше на чудо швецке! Нє мишай ше ми до шматох!

Мой вишол, хлапци скоком пораєли хижу, а я ше цешела зоз собу, бо сом нє думала же ше так закончи. Як любим кед доминуєєєєєм!

Тото попораєне тирвало два днї з ноцу. Тераз уж, ниа, ознова розпуст, та видзим по хижи папери, кнїжки койкадзи, патики за физичне стирча спод стола… Кед лєпше роздумам, нє бриґа ми. Ша, док вирошню, озда попорая.

А я би уж наисце могла пойсц до тей правей Икеи. 🙂

Tags: ,

Leave a Reply

Your email address will not be published.