ПОМИВАЧКА
Єст єдна японска леґенда по хторей ше людзе у єдним валалє, кед мали даяку тайну, лєбо даяке скрите жаданє за хторе нє сцели же би нїхто знал, пендрали на високу гору у околїску. Потим у лєше нашли одвитуюце древо, видлобали у нїм дзиру и вигварели до нєй тоту тайну, а дзиру замасцели з блатом. Оддало им… Тайни, скрити жаданя и поцерпаня остали висловени у грубей скори нємого древа.
А и я мам єдно тайне, скрите жаданє… Най виволам? (кед дахто наидзе, а ви ше правце же сце древо…) Но, бааарз бим любела мац помивачку. Знаце, машину, а нє жену цо ми помива. Часто себе думам же як то добре, кед после полудзенку шицко фукнєш до нєй, най пенї, най гурчи, най обраца тоту судзину, а ти на лєжаци уживаш у тей сцени…
И нїч би то нє було, лєм же мой дакус спера. Знаце, вон дакеди помиє за собу. У ствари, у нас вше попомиване… Нормално же ми вец пове На очина нам помивачку? Кед дахто нє може попомивац тоти даскельо танєри и ложки, вец вон лєнюх! Йому нє поможу анї три помивачки…
Як мержим кед ме преклапка… Мнє ше такой мозоґ активовал и почал здумовац з яким арґументом го прешвечим. Думам же найлєпше вдериц там дзе ше найменєй наздава, та сом почала же нє чудне ци же людзе вецей нє шедлаю конї по драже, алє гоня авта?А и трактори покупели, та нє трапя вецей тоти бидни животинї… Чи ми, можебуц, нє знєєш з пойда прабабов пранїк, та да райбем у Дунаю…
Цо себе можем – прешвечлїву мам бешеду. Углавним. Гоч глїбоко у себе знам же кажди луксуз треба заплациц – помивачка нє туня, анї таблети цо лїґа, анї вода и струя, а и так мушиш сплокнуц судзину скорей як цо ю домерковано поскладаш до нєй… За тот час уж шицко ручно помиєш. Ма право. Шит, нїч од того…
Як же скорей нє роздумам, а вец пилнуєм? Тераз видзим – нєт друге ришенє! Нє постої єдноставни способ! То нє як прешлорочна ситуация зоз деску за пейґланє – уж була викривена, требало цошка и залетовац на нєй (а у нас лет-лампа нє ма живота), та кед ми допило, а я крижом на ню станула, перше з єдну, а вец и з другу ногу, та ше мушело купиц нову. З помивачку нє можем треснуц до жеми, БО Ю НЄ МАМ!!!
Мушим ше дакус змириц. Чкода же сом ше одала док ше ище помивачки нє куповало за придану. Га, нє будзем ше озда знова одавац пре ню?! Випатра же шпунджию за помиванє ище длуго нє випущим з рукох, а и пранїк, живота ми, знєєм з пойда… Алє у ХХII вику, будзем жиц як ґосподя…