РУЖА
Єст ствари хтори наисце любим робиц, алє найволїм правиц колача. А и до того спознаня нє було лєгко дойсц. Бо, кед це родичи воспитую же „шицко мушиш знац робиц” (а дзекуєм им на тим), вец нє так лєгко одкриєш цо ци наисце идзе од руки.
Нїґда сом нє була даяка квецарка. З квецом сом була найповязанша кед зме як дзеци руцали свят, кед ми го дахто подаровал и кед сом мушела плєц заградку… Ґу тому, нє мам пойма хторе квеце треба пошац, хторе треба пресадзиц, цо треба робиц з арпадїю, а цо кед жима, а цо кед квецу горуцо… Анї нє так барз патим од того же ми дахто муши подаровац квеце. Ок, любим го достац як дарунок, правда, алє знова… чи то ружа,, чи лелия, або орхидея – шицки спрею. И якого смисла єст у ствари у тим же ти чекаш най ци дахто купи квеце, и то нє гоч яке, вон го добре заплаци и поцерпа чи нє погришел фарбу лєбо файту, а воно о три днї спреє…
На моєй драги дозреваня пробовала сом засадзиц до черепчкох рижне квеце, бо ше ми пачело кед у дакого єст тельо прекрасного желєнїдла. У куце фикуси, бенджамини, по мурох якиш цагачки – крашнє то видзиц. Медзитим, мойо пробованя запатиц хижне квеце вше було осудзене на препасц.
Кед сом раз зоз шестру пошла на керестурски пияц, а вона просто ґу квецу. Слухам ю, а нє можем вериц. Убил ю швет, спомина якиш бонґодиї, арацени, анї нє знам цо, а ище менєй знам кеди тото шицко научела. Патрим на ню, патрим, га муши буц же и я дацо знам робиц лєпше од нєй, дацо цо и єй будзе чудне же знам. Мац и шестри ме потим найгваряли най пробуєм пестовац квеце, же то нє велька филозофия, ша, и загнєсц цесто ши нє знала, та ши научела… Гей, мали право. Ришела сом же пременїм у своєй глави тото – нє знам и нє уда ше ми.
Перша одлука була остарац ше о запущеному бенджаминови хтори ше нашол на моєй роботи. Потим сом купела глїну за квеце и запатела ище єдного. Колеґиня ми дала младнїки, та сом уж мала два квеца вецей. И так… З дня на дзень, од твоєй бриґи и руки цошка живе рошнє. И мило ци…
Єдина красна памятка, мнє наївней, хтора повязана зоз квецом, то тота кед мойому терашньому супругови, а теди ище леґиньови, прешла стара фора – наволал ме на роботу и питал ше чи то квецарня. Я гварела же нє, а вон же „А прецо ше вец ружа явя на телефон?”